Друк
14.02.2017

Приміські сміттєвози, або Чому пасажири себе не поважають?

Кореспондент «МагістралІ» проінспектувала електрички після рейсу й поспілкувалась з прибиральницями, які борються за їх чистоту й порядок. Тож розповімо про те, що найчастіше лишають пасажири після себе, чому вони смітять і як з цим боротися.

Неєвропейська культура

Наші співвітчизники часто кажуть, що Україна — європейська держава, тут живуть порядні й файні люди. Але у «побуті» деякі українці виявляються дивовижними «свинями». Варто лише зайти до приміської електрички після рейсу, щоб побачити, як люди «поважають» себе та оточуючих: залишають буквально терикони сміття.

Деяким пасажирам подобається виламувати двері, різати обшивку сидінь, розмальовувати стіни, смітити буквально собі під ноги, а потім ще обурюватися: чому так брудно й незатишно? Нагадаємо, що майже 80 % пасажирів — пільговики, котрі їздять безкоштовно. І чому вони псують найдешевшу можливість доїхати до роботи чи в гості, лишається загадкою.

Про те, скільки вікон, дверей тощо замінює залізниця, ми вже неодноразово писали, а тепер вирішили завітати в гості до бригади прибиральниць. Робота у них непроста: вони виносять сміття з електричок буквально мішками. У бригаді — п’ять жінок, робочий день триває з 8.00 до 21.00—22.00, працюють два дні через два. Саме ці тендітні жіночки не дають «поросяткам» (які зустрічаються серед порядних пасажирів) перетворити електричку на сміттєзвалище.

 

Сезонність асортименту

За «асортиментом» сміття, яке лишають після подорожі, можна навіть слідкувати за зміною сезону. Якщо пакетики, квіточки та обгортки з­під солодощів — явище постійне, то за іншим непотребом можна спостерігати, як за календарем.

Наприклад, взимку лишають більше паперових та пластикових стаканчиків з­під гарячих напоїв, а влітку — пластикових пляшок з­під води та скляних з­під пива. У сезон ягід жінки насилу збирають вишневі кісточки, які катаються по підлозі, у сезон зеленого горошку — підбирають стручки, а коли піде кукурудза, вигрібають погризені качани.

Незмінним й обов’язковим атрибутом кожної поїздки є лушпиння. Якщо їде компанія любителів лузати насіння дорогою, то «феї чистоти» знаходять після них величеньку чорну купу лушпиння.

«Іноді електричка стоїть недовго, тож ми змушені прибирати навіть тоді, коли пасажири вже перебувають у вагоні. Якось я підмітаю підлогу, вкриту лушпинням, а поруч жінка сидить, немолода, гарно одягнена, й у неї усі груди, як у медалях, у тому лушпинні. Їй, мабуть, ніяково стало, тож почала струшувати і говорити: «Це не я, не я». Ну, от що ти їй скажеш?» — згадує прибиральниця Олена.

Взимку є ще одна проблема: лушпиння намокає, тож замести його досить важко, треба віддерти, а це додаткове навантаження на дівчат. (До речі, роботи їм вистачає: за день бригада із п’яти людей має навести лад приблизно у 160 вагонах). Прибиральниці кажуть, що неодноразово просили заборонити в електричках продаж насіння, але це нереально, та й люди приносять його з собою.

 

Як прибирають

У кожного сезону свої мінуси. Взимку — холодно, влітку — спекотно. Взимку прибирання трохи менше, тому що достатньо лише позамітати і протерти полиці, а вологе прибирання проводять тільки в теплу пору року. Адже при «мінусі» все замерзне миттєво. Кожна жінка чистить вагон самотужки, а закінчивши, переходить в інший.

На перший погляд, у вагоні після рейсу більш­менш чисто, але пасажири, мов білки, ховають після себе сміття по кутках, звідки його потрібно витягати. Після кожного рейсу до електрички заходить десант прибиральниць із віниками, совками та великими картатими торбами. Починають зі сходів, тамбура і проходять через увесь состав. У «чистих» рейсах торба наповнюється за два—три вагони, а в Козятинській електричці (чомусь вона приїжджає найбруднішою) сміття так багато, що однієї картатої торби не вистачає і на один.

Найбільше відходів пасажири ховають між стіною та кріслом, на пічках. Тому в дівчат є спеціальний гачок, яким вони й вигрібають сміття на підлогу, а потім замітають. Кількість вражає: ми не пройшли ще й третій ряд крісел, як на підлозі виросла значна купа стаканчиків, пляшок з­під горілки, лушпиння тощо.

 

Що знаходять

Скажу відразу, якихось суперкоштовних знахідок тут не буває. Лише одного разу в тамбурі прибиральниця знайшла золоту сережку з камінчиком і досі шкодує, що власниця до них не звернулась і не забрала. Найчастіше забувають куртки чи торбинки на вішаках, але за ними зазвичай повертаються. «Буває, лишають документи, але люди якісь дивні: ми телефонуємо (якщо там вказані телефони) і говоримо, що можемо віддати та зберегти, а нам відповідають: «Я не поїду за ним до Києва».

Був випадок, коли знайшли файл із великою кількістю документів. Їх наша співробітниця навіть відправляла поштою: вони стосувалися хворої дитини, і мама була дуже вдячна», — розповідає Олена.

Часто дівчата бачать мішки з порожніми пляшками, мабуть, їх хтось зібрав і загубив. Такі знахідки виносять на смітники, з яких їх і забирають безхатченки. Вони також часто забувають свої мішки
з дрантям.

Наостанок питаю у дівчат, як, на їхню думку, можна вплинути на людей, аби вони не смітили. У відповідь чую песимістичне: «Уявити не можемо, що повинно статися з людьми, щоб вони перестали бути свинями. Ми теж регулярно їздимо електричками і навіть робимо зауваження, але до людей не доходить. Можуть ще й у відповідь вилаяти».

Після екскурсії по електричці, з якої виносили торби сміття, я йшла з глибоким сумом, адже і уявити не могла, що ця проблема така велика і брудна. Давайте поважати себе й один одного, щоб жити у чистій країні та їздити у чистому транспорті.

Олена Лось, «Магістраль».